Документів про стародавнє поселення немає. Але при виконанні земляних робіт в урочищі Гулівщина було знайдено знаряддя праці стародавніх людей (кам’яні сокири, скребачки, крем’яні заготовки для виготовлення знарядь праці). У ХІІІ ст.. під час нападу монголо-татар село було спалено.

Село Ленківці під назвою Ліновець Сульжинської волості, як маєток князя Острозького згадується в акті від 7 грудня 1604 року в донесеннях возних Волинського воєводства Криштова Щуки і Станіслава Яновського Луцькому міському суду про огляд ними містечок і сіл Луцького повіту, спустошених і спалених в 1589 році /Историко-статистическое описание церквей и приходов. Теодорович, том ІІІ., с. 270).

Жителі села були кріпаками родини Сангушків на протязі багатьох років. Вони змушені були відбувати панщину і сплачувати оброк. 1861 року до села було направлено старосту для оголошення уставної грамоти про звільнення селян. Відміна кріпосного права була зустрінута ленківчанами з великою недовірою та незадоволенням. У селі Ленківці, як і у навколишніх селах, розпочалися заворушення. У вересні 1862 року селяни відмовилися підписати грамоту про звільнення селян від кріпацької залежності та визнати її дієздатність /Сборник документов и материалов "Отмена крепосного права на Украине”, К., 1961/.

Однак з часом ленківчани визнали аграрну реформу 1861 року. Вони стали вільними людьми і отримали власні невеликі земельні наділи.

Церква святого Аристарха Михаїла існує в селі Ленківці з 1762 року. В 1845 році була поставлена на кам'яний фундамент /Историко-статистическое описание церквей и приходов. Теодорович, том І., с. 164).

Пригадує довгожителька нашого села баба Геленка (Струтинська О.І.): “Скільки себе пам’ятаю ще малою з мамою ходила в церкву. Вона знаходилась майже на цьому самому місці, що й нова. Дуже цікаво було на Різдво, Водохреща, Трійцю, особливо на Великдень, якого з таким нетерпінням всі чекали, а найбільше ми – діти. Червоне яйце можна було їсти тільки після посвяти його в церкві. Так тільки закінчувалася служба Божа ми всі вибігали з церкви і починали хрестувати”.

Жителі села вірили в Бога, шанували його і одне одного. Та якась нечиста рука торкнулася святині та підпалила церкву. Її відбудували і знову в церкві йшла відправа служби.

Десь 50-х роках Радянською владою церкву було переобладнано в сільський клуб. Жителі села змушені були ходити до церков сусідніх сіл, незважаючи на заборону святкувати релігійні свята.

В 1990 році за ініціативою Паляниці П.Т. розпочалось будівництво Храму. Вже в 1995 році обряд освячення Пасхи проводився в селі навколо фундаменту церкви. Шість років тривало будівництво Храму. 31 серпня 1996 року в останній день літа Храм відкрив свої двері перед жителями села. Кожне село має свій престольний праздник. Престольний праздник нашого села на Михайла, 22 листопада.